b_200_150_16777215_00_images_statti_9s0d65Rbqbs.jpg   Із 10 листопада ц. р. по всіх церквах України розпочалися Дні Молитви за дітей-сиріт. Девіз цього благодійного і благородного заходу: "Твоя молитва може змінити життя дитини - сироти!”. Тому ми, дубенчани, маємо впевненість, що з радістю й гідністю активно долучимося до святої справи, важливість якої неоціненна з точки зору щирості й доброти одне до одного. Ми повинні осягнути моральну висоту добродійного вчинку до юних громадян України, волею долі позбавлених батьківської та материнської опіки і ласки.


   Недарма Господь наказує нам: “Люби свого ближнього, як самого себе...”. їхні душі найгостріше відчувають і боляче реагують на відсутність любові й піклування з боку старших, особливо, коли ці діти - сироти. Байдужість суспільства може негативно (і навіть згубно) позначитися на їхньому подальшому житті. Але вони миттєво відгукуються - й до молекулярних частинок! - всотують, пам’ятають добро, нехай і чужих дядьків та тіточок, які простягнули руку милосердя.Таке не забувається...
   Пишу так, бо знаю ціну шкоринки хліба, а також - блискіток радості від щирості благодійників. Моє покоління - це вулиця дітлахів, на котрій я мешкав, переважно - воєнних сиріт. Нам, окрім холоду й голоду, ще й не було у що взутися. Пам’ятається: взимку до школи (у перший клас) я прийшов у маминих ботах. Проте тоді це було звичним. Ніхто не насміхався, бо буквально одиниці мали більш-менш пристойну вдяганку чи взувачку.
   Вчителі, на чолі з директором школи, у складчину, зі своєї зарплатні, купили мені кирзові черевики. Аби хтоміг собі уявити, скільки то було радості! Не пам’ятаю зараз прізвищди ректора, ані вчителів, але пригадую взувачки й - доброту дорослих. Минуло 60 років з того часу, та, певно, з тією чудовою миттю у моєму житті залишуся довіку...
   До чого я веду?
   Молоді наші дубенчани, учні шкіл, гімназій, коледжів, університету, ліцею, візьміть і випробуйте на тест свою здатність до милосердя! Є скринька для пожертв до Дня Святого Миколая, а знаходиться вона в офісі редакції “Дзеркало плюс” (в центрі міста, на другому поверсі - біля магазину “Школярик”).
   Не полінуйтеся, перечитайте до вас відкриті листи від сиріт, підійдіть до скриньки і вкиньте-пожертвуйте гривню-другу туди. Знаю, що то - батьківські гроші. Вони дані вам, щоб ви могли перекусити в обідню перерву чи поласувати морозивом, цукеркою... Стримайте себе, попостіться один раз, огляньтеся: на вас дивляться оченята дитини-сироти...
   Аналогічне прохання - й до решти читачів “Дзеркала плюс”, тобто - до щиросердечних, небайдужих земляків усіх вікових рівнів!
   Микола Оттов, мешканець міста Дубна.

Додаткова інформація