b_200_150_16777215_00_images_-_.jpg   Надворі небо спеленали сірі хмари. Заховали сонце далеко від людських очей. Склепіння, що висить над тобою, наганяє страх. Відчуття сірості стукає в серце. Здається, все позбавлене сенсу. Без сонця пропали кольори, що роблять життя різнобарвним. Небо гнівається.

 

   Однак до вуха долітають голоси тих, хто не боїться сірих буднів. Вони з самого ранку співають ненаписану партитуру. Їхні голоси зливаються в один прекрасний спів, звучать, мов великий хор. Так, вони вміють радіти життю. Вони вміють літати. Ось і перші крапельки дощу небо ронить на землю. Люди ховаються, а вони – ні. Ці чудо-пташки ще голосніше заливаються мелодійним співом.

   Спостерігаючи, мимоволі думаєш, що варто навчитися радіти життю, незалежно від кольору неба. Якщо ж падає дощ негараздів, ще голосніше потрібно славити Творця, бо ці проблеми нам на добро і це ми усвідомимо пізніше. Лишень не зламатися б, витримати.

   Ось під пташиний спів через сірі хмари пробивається пучок теплого проміння, змішується з крапельками дощу і розмальовує небо в різні кольори. Життя прекрасне. Тож нам всім жити і дихати на повні груди, й ніколи не забувати про пісню свого серця, що піднесе понад усіма проблемами.

   Автор: Роман Бобесюк

Додаткова інформація